Публікації

У повсякденному житті, темп якого зростає щодня, ніхто не застрахований від травм. Однак доволі часто після звичного лікування пацієнт забуває або недооцінює таку важливу складову одужання як фізична реабілітація, яка скерована на те, щоб відновити діяльність травмованого органа чи кінцівки. Про те, які засоби реабілітації застосовують у посттравматичному періоді, що є ключовим моментом у процесі одужання та яку альтернативу мають ті, хто отримав найважчі травми, спілкуємося із засновницями Центру фізичної реабілітації “Формула руху” (м. Львів) Катериною Тимрук- Скоропад та Оксаною Федорович.

 

– Коли зазвичай найбільш доцільно проводити заходи, спрямовані на відновлення функції травмованих органа чи кінцівки? Що найчастіше непокоїть людей, які зазнали травм?

Катерина Тимрук–Скоропад: – Усе залежить від отриманої травми та основного лікування,яке надають травмованій особі. Зазвичай фізичну реабілітацію варто розпочинати якомога раніше. Травми бувають різними, однак якщо говорити про травми опорно-рухового апарату, основними скаргами є обмеження рухів у суглобах, біль, зниження сили м’язів,що водночас порушує функціональні можливості загалом.

Оксана Федорович: – Говорячи про травматизм, потрібно розуміти, що він буває різний. Так само наслідки травм бувають різними одні пацієнти можуть повністю подолати їх, інших потрібно навчати заміняти функцію травмованої кінцівки тощо.

– Чи важливим у реабілітації є вік осіб, які зазнали травми, а також час, коли людина почала проводити реабілітацію? На що передусім скеровані ці заходи?

Катерина Тимрук–Скоропад: – Звичайно, від віку, попереднього функціонального стану, супутніх захворювань, важкості травми та адекватності проведеного лікування буде залежати і тривалість фізичної реабілітації, і її ефективність. Зазвичай фізичну реабілітацію потрібнорозпочинати якомога раніше. Частобуває так: що пізніше розпочинається фізична реабілітація, то довше вона триває. Після так званих “задавнених” травм (це і півроку, і рік після травми або й більше), коли людина не застосовувала фізичну реабілітацію або пройшла її у неповній мірі, усунути негативні наслідки травми важче, процес відновлення розтягується в часі, а інколи унеможливлюється повноцінне відновлення функції.

Залежно від першочергових реабілітаційних завдань,засоби можуть бути скеровані на зменшення болю і набряку, на підтримання чи відновлення амплітуди рухів у суглобах та сили м’язів, відновлення,вдосконалення чи компенсацію певних функцій. Наприклад, якщо була травмована нижня кінцівка, то, розпочинаючи від відновлення рухливості у суглобах та збільшення сили м’язів, переходять до навчання ходи із допоміжними засобами (наприклад милицями), а вже потім працюють над функцією ходи загалом, її вдосконаленням на нерівній поверхні, сходами тощо.

Оксана Федорович: – Важливим у процесі реабілітації є початковий рівень,тобто те, що було до травми. Адже, як уже зауважила моя колега, якщо людина молода, їй значно легше впоратись із проблемою,якщо ж пацієнт – особа похилого віку, яка вже має супутні захворювання – тут ситуація дещо складніша. Що ж до найбільш поширених травм, то часто трапляється, що через погодні умови травмуються старенькі люди,буває, вони стають прикутими до ліжка,не виконуючи жодних рухів. Таких пацієнтів дуже важко повернути до нормального життя,допомогти їм досягнути самостійності в побуті.

– Чи існують ситуації, коли реабілітацію не рекомендують?

Катерина Тимрук–Скоропад: – Основними протипоказаннями до фізичної реабілітації є здебільшого гострі стани: гострі запальні процеси, ризик виникнення або наявність кровотеч, гарячковий стан тощо, значні порушення діяльності серцево-судинної системи. Коли стан людини нормалізується, реабілітолог може розпочинати роботу.

Загалом реабілітолог може розпочинати заняття навіть тоді, коли людина не є у свідомості чи після операції. У таких ситуаціях основною метою реабілітації буде запобігання виникненню ускладнень та підготовка до подальшого розширення реабілітаційного втручання.

– А які найпоширеніші травми трапляються у практиці центру фізичної реабілітації “Формула руху”?

Оксана Федорович: – У реабілітаційний центр часто звертаються із травмами колінного суглоба, кісток гомілки, травмами верхніх кінцівок, із розтягненням зв’язок різної локалізації. Підвищений травматизм часто буває взимку, коли люди, які впродовж року не виконують фізичних вправ, узимку вирішують наздогнати втрачене й стати на лижі, тож непідготовлений організм отримує максимальне навантаження на колінний суглоб. Відтак маємо пацієнтів, адже під час падіння часто травмуються колінний чи кульшовий суглоби.

– Чи існують додаткові рекомендації людям,котрі отримали травму, скажімо, стосовно харчування тощо?

Оксана Федорович: – Будь-яке відновлення потребує будівельного матеріалу, адже потрібні значно більші затрати. Дієти, які виснажують організм, у цьому разі недопустимі. Однак, якщо говорити про поради,які дають реабілітологи, – можна категорично заборонити ставати на травмовану ногу або виконувати певний напрямок руху, адже це може зашкодити за певного виду травми, завадити відновленню. Буває, що, виконуючи певний рух, пацієнт може погіршити свій стан або, ставши на травмовану ногу, спровокувати зміщення кісток чи повторний перелом.

Що ж до абсолютних табу для тих, хто зазнав травми, то все залежить від наслідків травми, в певних випадках реабілітолог може застерегти: “Ви не можете, скажімо, грати у футбол,бо ця проблема не дозволить вам навантажувати коліно, чи ходити на підборах: це посилюватиме біль або ж спровокує інші проблеми…”

– А чи існують загальні фізичні навантаження, які рекомендують більшості тих, хто отримав травму?

Катерина Тимрук–Скоропад: – Усім потрібно прагнути бути фізично активними. Найбільш доцільними є ходіння, плавання, їзда навелосипеді, біг, тобто діяльність, якапідвищує фізичну витривалість людини. Ці заняття на початку можутьтривати 10–15 хвилин, поступововарто збільшувати тривалість навантажень. Потрібно прагнути до того, щоб заняття були систематичними, адже фізичне навантаження зміцнює не тільки м’язи, кістки, зв’язки, а й поліпшує роботу серця та судин, легень, людина стає більш витривалою, м’язи, внутрішні органи працюють на те, щоб долати фізичне навантаження. Відтак значно підвищиться фізична працездатність людини.

– А як бути, якщо травма доволі серйозна, хворий втрачає працездатність?

Оксана Федорович: – Коли людина отримує травму хребта і спинного мозку, вона втрачає змогу пересуватися, але реабілітологи завжди наголошують на тому, що навіть такі травми не є вироком – за умови, якщо пацієнт працює над собою. Найважливіше у цій ситуації –досягнути самообслуговування,коли особа, яка отримала доволі серйозну травму, не залежить від своїх рідних.

Катерина Тимрук–Скоропад: – Будь-яка травма – дуже легка чи серйозна – потребує від людини праці та наполегливості, щоби відновитися. У разі складних травм одним із завдань реабілітолога є показати пацієнтові, чого він може досягнути, відкрити нові горизонти і допомогти усвідомити, що життя триває і є змога розвиватися. А те, чого досягне людина, залежить лише від неї – від її праці, наполегливості та мотивації.

Оксана Федорович: – Часто буває, що люди, які отримали дуже складну травму, знаходять себе у спорті для неповносправних осіб і досягають доволі високих результатів.

Є чимало львів’ян з проблемами опорно-рухового апарату – олімпійських чемпіонів, які, завдячуючи тренерам і власній наполегливості, досягнули успіхів.

У моїй реабілітаційній практиці теж було достатньо випадків, коли люди ставали сильнішими від обставин і,попри все, змогли реалізувати себе в житті.

В Україні діють табори активної реабілітації для спинальних хворих, серед учасників такого табору згадую одного хлопця, який у табір приїхав абсолютно залежним від своїх близьких, які в усьому йому допомагали, самі не усвідомлюючи того, що їхня гіперопіка заважає процесу реабілітації. Але цей хлопець чимало досягнув,зумів знайти себе в цьому житті,одружився.

Людям, які отримали серйозну травму, не варто ставити на собі хрест. Усупереч депресії, людина повинна знайти мотивацію, зібрати силу волі в кулак, адже це є важливою складовою відновлення, і пам’ятати про те, що, крім занять із реабілітологом, їй самій потрібно працювати над собою. 

 

Спілкувалася Зоряна ГРАБАР